3) Історичний образ Рудого Панька

Немає в світі дивовижніших і тямущіших людей як справжні пасічники. Професіоналів чи аматорів, дос­відчених чи початківців, старих чи молодих об'єднує терплячість, допитливість та безмежна любов до медоносних бджіл і рідної землі. А спілкування з сивочолим мудрим пасічником - це велика насолода для людей, навіть не пов'язаних з цікавим і таємничим світом загадкових та дивовижних комах.

Тож недарма наші українські генії Т.Шевченко та М. Гоголь іще півтори сотні років тому не обійшли увагою людей, пов'язаних з бджолами та пасіками, втіливши у всесвітньовідомі образи тогочасних пасічників Нечипора, Сокири та Панька Рудого найкращі та найщиріші риси власного народу. І яку ж мав любов до господарів бджіл великий пересмішник - повістяр Микола Васильович, коли, вже відчуваючи свою значимість та геніальність, обирає собі за псевдонім прізвище свого земляка - пасічника Рудого Панька, відсилаючи до друку свої перші «Вечори на хуторі біля Диканьки». Немалими були, мабуть, ті захоплення і повага.

Та найбільш повно і яскраво, на нашу думку, охарактеризував традиційного вітчизняного пасічника позаминулого віку наш менш іменитий земляк історик Степан Килимник. Він писав: „ Господарі бджіл відзначаються доброзичливістю, добротою, любов'ю до людей, старанністю, ретельністю, високою і постійною працездатністю, миролюбністю, непорушним душевним спокоєм.  Їхнє романтичне життя на природі позначено високо поетичністю і казковістю, вимріяне і неперевершене розумінням життя та вічності. Свою працю вони розуміють як богоугодну.”

Навіть сільський священик намагався першим вітатися до господаря пасіки. А вчений Микола Сумцов достовірно та авторитетно стверджував: «З бджільництвом невіддільно пов'язано чимало моральних засад. Ця професія настільки чиста та шляхетна, що люди з примітивною душею не візьмуться за неї. Вона облагороджує людину, привчає її до чесних і шляхетних занять Пасічництво певною мірою, як і чумацтво, формувало людей стійких у стосунках з високими моральними критеріями.  На пасіці людина духовно очищається, стає мудрішою»

За часів козачини  пасічників нерідко прирівнювали до кобзарів та бандуристів як носіїв народної історії і мудрості. Іще декілька століть тому тяжким та небезпечним був промисел - полювання у пасічників - бортників, так званих древо лазів, бо добували вони мед і віск з дупел високих бортних дерев. Віч-на-віч доводилось їм лишатися з суворим та дрімучим лісом, а нерідко — з хижим звіром. А це вимагало неабиякої сміливості, фізичної сили та витривалості. Тож іще з тих часів увійшла в спадок нашим сучасникам генетична пам'ять мужності як найнадійніший душевний фактор формування рис вірності та небайдужості. Бо і в теперішній час бджоли не люблять боязливих та скупих.  Недарма з медоносними бджолами та пасічниками асоціюють і такі людські якості як колективізм, сміливість.

Крім того, навіть початкова форма культурного бджільництва, яка зводилась спочатку до розведення та утримання бджіл у штучно видовбаних дуплах, тобто, бортях, мала вплив на суспільно - соціальний устрій наших пращурів, які переходили з кочового способу життя до осілого  землеробства. Бо, як справедливо зауважував Микола Вітвицький. «винайдення бортів передувало винаходу рала».

З часів Київської Русі пасіка вважається  одним із найсвятіших  місць людських поселень. А історик А. Комарницький  підтверджує:  «Споконвіку східні слов'яни пасіку сприймали настільки святим місцем, що на її територію жінці заходити негоже». Домашні пасіки в той час були як церковні вівтарі, куди будь - кому ходити не дозволялося. Тут заборонялось гучно говорити, сквернословити, влаштовувати хмільні посиденьки. Про бджіл у родинах пасічників говорили винятково шанобливо та уштиво як про безгрішну Божу істоту. «Аз монастирських пасік навіть татаро - монгольські хани забороняли збирати податки чи, тим паче, руйнувати їх». (В.Скуратівський). До речі, у запорізьких козаків було понад 20 тисяч пасік. До останніх днів пасічникував отаман Іван Сірко. Великі пасіки (більше 1000 родин) мали Хмельницький, Полуботок, Кочубей та ін.

Так ось, ідучи вперед, ми зобов'язані забрати з минулого все найкраще, що допомагало в житті нашим попередникам. Адже зовсім недавно прапрадіди наші були не тільки прикладом ведення пасічницького господарства для любителів бджіл усього світу, а медом і воском, виробленим на українських пасіках, заповнювались базари старого світу. Крім того, наш співвітчизник П.Прокопович навчав людей з усіх усюд, як розводити бджіл та отримувати мед, не зашкоджуючи їм. Тобто вчив культурі пасічникування, яка зародилась і пішла в світ з нашої країни. Про це необхідно завжди пам'ятати, бо  минуле —  це батьківщина душі людської. І цього ні обминути, ні об'їхати. А той, хто забуває минуле – буде забутим майбутнім».

Закінчуючи історичний роздум про колег - пасічників із далекого миулого, нагадаємо філософсько - мудрі слова, промовлені за часів гоголівського Рудого Панька американським пасічником П. Лангстротом: «Станьте перед бджолиним гніздом та подивіться, з яким завзяттям робочі бджоли несуть свої тяжкі ноші. І подумайте, чи маєте ви право, якщо можете бути корисним, лишатися бездіяльним. Нехай їх приклад спонукає і вас до добрих намірів, примусить подумати про те, як славно закінчити свій земний шлях під тяжкістю чесної праці, при виконанні суспільних обов'язків багатокорисного  Життя».

Написать письмо

Назад